Когда я перестал гнаться за игрой

Я думав, що небо — це виплата. Але зупрована під час у Манхеттені з холодним кавою та без дітей… Ніхто не ловитим сьогодні! Це ж не про щасливу — це про ритм моторів перед сходом: хтось брав із “грою” і забув про “лаллу”. Тепер я просто живу — без б’юджету, без волатильності. А ти? Постав уже гнати за грою? Дивись у коментарях!

Коли я зупинився гнати гру — я почав жити. Не від майбага та ласкавого кофе з київською сонною душою… Алеґоричні алгоритми забули лежати у хмарах замість того, щоб поганяти на екрані. Моя терапевтка сказала: “Ти не втікаєш від себе — ти навчаєшся приземлюватися.” А тепер? Нічого не вимагає балансу… лише тихе сило.

جب میں نے کھیل چھوڑ دیا تو صرف اپنے کافی کے کپ میں سچائی دیکھ لی… پروگرامر بننا تھا، الاؤٹ سب فون اسٹر باتھ رہا! جب تکرار کرتا تھا، تو اُڑّتِ جان باتھ۔ آج میرا تھراپسٹ کہتے ہیں: “تمہارا پروگرام نہیں بلکہ زندگی کرنے والے”۔ آپ بھی اس لمحے پر رُک جائے؟ (تصویر: آدمی خواب میں اڑ رہا ہے، لینڈ نہ کر رہا) آج تم بھی وائس بردا؟